Свого часу колгоспну пасіку я прийняв дуже збіднілою, вона налічувала всього тридцять сімей і то дуже слабеньких. Спочатку руки опускалися, не знав, з чого почати. Мій попередник був людиною сумлінною, совісною, дуже богомільною і з керівниками господарства не сперечався. Немає кормів, немає транспорту, щоб вивести пасіку на медоносні плантації, немає матеріалу для відновлення вуликів — "Бог вам суддя, не буде й меду", — відповідав він. Я не хотів миритися з таким станом, бувало брав керівників "за горло", але і це не допомагало.

— Того ми тебе й призначили пасічником, щоб показав усім, як можна і треба працювати, — відповідав мені голова колгоспу на мої вимоги забезпечити нормаль

ними умовами роботи,— а з цукром і дурень збере мед!

Після таких слів я мало не заплакав. Але згодом заспокоївся, згадуючи, що на війні ще не таке бувало, ще з більших і зі скрутніших бід виходили. І вирішив тоді: покажу на ділі, що я справжній пасічник. На велосипеді об’їхав мало не всі господарства району, в одних було краще, в інших — гірше, загалом усі скаржилися на погану матеріальну базу. Однак мої відвідини дали для мене певну користь. Я побачив, що є недоліки, на ліквідацію яких не треба ніяких коштів. Це, зокрема, стосувалося косметичного ремонту вуликів, їх правильного розміщення, наведення санітарного стану на пасіці. Кажуть, що на чужих недоліках добре вчитися, тож я звертався до літератури, переглядав власну підшивку журналів. Однак від цього бджолам не так вже і полегшало.

Наше село з трьох боків своєю петлею оперізує річка Дністер. На Хмельниччині господарства були великими, потужними, там вирощували медоносні культури на сотнях гектарів, не те, що в нас — на двадцяти-тридцяти, та й то не щороку сіяли. Якось перебрався я через річку, нарвав оберемок гречки, дома виготовив сироп з її цвіту, і через день мої маленькі трударі хмаркою полетіли в поле через Дністер. Так спрямував я бджіл і на фенхель, соняшник та інші культури. Відстань до трьох кілометрів мої летуни долали без перешкод. А під осінь зайшов у контору господарства і запропонував прислати комісію для контролю за відкачуванням меду.

—    Смійся, та не заривайся, — сказав тоді мені голова колгоспу,

— бо від твого меду може бути гірко.

Однак до вечора уже вперше за історію господарства був великий мед — дев’ять бідонів.

—    Невже пасіка може ще й прибуток давати? — здивувався голова правління. — Ми ж завжди виписували цукор і все йшло, як у воду, а тут дивина — аж дев’ять бідонів меду? Треба зайнятися цією справою серйозно.

Викликав мене голова на співбесіду, розпитав про плюси і мінуси пасічного господарства, послухав невеличку лекцію про розвиток бджільництва і надалі керівника немов підмінили. Ніколи не скупився, хоча попереджував, щоб усе для пасіки витрачалося по- господарськи. Відтоді я сам немов на крилах літав. Бджоли співали свої буденні пісні, а я наспівує