пісні радості за майбутнє своїх крилатих друзів. За пару років пасіка стала зразковою, а з роками вже налічувала до двохсот бджолосімей. На пасічній території, яку добре впорядкували, розширили і спорудили темник, ми обзавелися усім необхідним інвентарем, лікувальними та профілактичними засобами, тематичною літературою, якою, до речі, я користувався регулярно, набуваючи досвіду.

Якось мій син стажувався від Київського держуніверситету в Німеччині. Там він заприятелював зі студентом, батько якого також був пасічником. Син розповідав, що той господар пасіки замість дощаного покриття над рамками використовував покриття із грубого скла.

Я одразу вирішив випробувати цю новинку на власній пасіці, а потім переніс усе це на колгоспну. Виявляється, що конденсат повітря крапельками відкладається на склі і бджоли його використовують, як воду. Про це свого часу я описав у журналі "Бджолярство" й одержав винагороду за рацпропозицію. Отже, використовуючи передовий досвід, я домігся того, що пасіка стала зразковою.

Не пам’ятаю, якого року весь травень дощило і не було взятку. До того ж, зима тривала довго, хоча ще вдосталь було попередніх кормів, а весна була прохолодною

і, як наслідок, — бджолосім’ї опинилися в скрутному становищі. На ту пору новий голова колгоспу став на диби: "Може бджолам шашлички будемо подавати?" Я захвилювався. Можна було поскаржитися районному начальству, адже на ту пору я вже користувався у них певним авторитетом, мав грамоти, подяки, цінні подарунки, виборював перші місця з виробництва меду. Та який керівник любить, коли на нього скаржиться підлеглий. Наше господарство уже мало три пасіки, бо в той період загальної концентрації та спеціалізації господарств, було об’єднано три колгоспи в один. Знав я потреби і моїх колег, співчував їхньому становищу. Тоді я подумав: оскільки я працюю на пасіці і бджоли мене годують, завдяки їм я одержую платню, то чому б мені у скрутний час не прийти їм на допомогу і не виручити їх власними коштами. Я попросив голову райкомісії господарства, двох членів ревкомісії та зоотехніка відділу піти зі мною до крамниці, де я закупив цукор на власні кошти, оформив відповідні акти з підписами вищезазначених осіб і таким чином забезпечив своїх бджілок необхідними кормами. Потім господарство мені відшкодувало мої затрати, а бджоли в цей час наносили повні рамки меду. Десь у липні того ж року знову на тиждень задощило, я звер-

нувся до голови господарства, щоб якось врятувати становище, адже треба було мед відкачувати. Зробили пристосування і почали працювати. Мої колеги із сусідніх відділків з цього приводу також зверталися до голови колгоспу, але той відразу накричав:

—    Яка біда, що ви мені голову морочите, он Петро мед качає, а у вас кормів немає?

—    Не може бути, ви жартуєте! -оторопіло здивувалися пасічники.